Правила для того, хто слухає

Правила для того, хто слухає:

Багатьом учнями здається, що слухати – дуже просто й що вчитися слухати зовсім  не треба. Можливо, тому багато хто з них слухає, але НЕ ЧУЄ. Саме тому правилам слухача слід приділити не менше, а більше уваги, аніж правилам промовця.

1. Слухач повинен ставитися до промовця доброзичливо, шанобливо й терпляче. Він повинен мати такт, терпіння й уміння вислухати промову до кінця. Навіть якщо ви вважаєте, що промовець говорить нісенітницю (хоча насправді це може бути зовсім не так), треба вміти вислухати його до кінця – такими є правила гарного тону.

2. Доброзичливо, шанобливо вислуховуючи співрозмовника, слухач не повинен перебивати його, відволікати від думки, вставляти свої зауваження.

3. Слухач повинен докласти зусилля, щоб зрозуміти промовця, причому зрозуміти правильно.

4. Слухач повинен вчасно оцінити промову співрозмовника, погодитися чи не погодитися з ним, відповісти на поставлене запитання. Інакше кажучи, слід поєднувати в собі роль слухача з роллю промовця, уміло вступаючи в діалог, але при цьому не забувати про те, що не слід займати весь часовий простір бесіди власними висловлюваннями.

5. Якщо слухачів багато, не слід відповідати на питання, поставлені іншому співрозмовникові, взагалі реагувати на слова, спрямовані не до вас. Є ситуації, коли недоречно вступати в бесіду.

Учні повинні розуміти, що правила для того, хто говорить, і для того, хто слухає, тісно пов’язані між собою, тому що промовець і слухач – два повноправні учасники процесу спілкування, організованого в режимі конференції або дискусії. Вони також повинні мати загальне уявлення про суперечку й докази.

Учням слід пояснити, що суперечка – це спосіб ведення обговорення, який полягає у змаганні учасників у доказі істинності або хибності висловленої думки. Думку, для обґрунтування істини або хибності якої будується доказ, називають тезою доказу.

Учасник дискусії завжди повинен мати одну головну мету – теза, її обґрунтування або спростування. На доказ істинності або хибності тези наводять інші думки, так звані доводи, або підстави доказу.

На початку дискусії слід з’ясувати саму спірну думку, з’ясувати тезу, тобто зрозуміти її. Для цього потрібно перевірити, чи всі слова й висловлювання тези чітко й повністю вам зрозумілі. Кожний важливий довід у доказі треба розглядати окремо. Знайти й точно вказати, у якому саме пункті ви не згодні з тезою доказу (думкою) – установити пункти розбіжності в суперечці. Мета суперечки може полягати в з’ясуванні істинності думки (тези суперечки) або істинності доказу (правильності доказу). Слід показати школярам, що існують різні види суперечок. Наприклад, суперечка для з’ясування істини, для перевірки якоїсь думки, суперечка для переконання супротивника, суперечка для досягнення перемоги, суперечка заради суперечки, суперечка-гра, суперечка-вправа